«ПОКАРАННЯ МАЛЕНЬКОГО ПУСТУНА»
Мабуть, не знайдеться жодної дитини, яка хоча б раз не поводилася «погано», «негідно», «не слухалася», «бешкетувала», «вередувала». І вже напевно не можна відшукати жодного дорослого, який жодного разу не карав свою дитину.
Пропоную провести невелике дослідження й розібратися в цьому непростому питанні. А почнемо ми з того, що дізнаємося:
Чому діти немов «напрошуються» на покарання?
Так відбувається з різних причин. Наприклад, у батьків завищені вимоги до дитини, і малюк не може поки досягти тієї заповітної планки й бути занадто гарним. Або він стомився й більше не може поводитися спокійно. Його нервова система «дає» збій, і малюк буквально «божеволіє» на очах у розгубленої мами.
Трапляється й так: у родинах, де дитину виховують обоє батьків (а іноді до процесу долучаються ще й бабуся з дідусем), кожний із дорослих ставить різні вимоги, що суперечать одна одній. І як би не намагалася дитина бути гарною для всіх улюблених людей, десь вона обов’язково припуститься помилки й отримає свою частку покарань.
Можлива й така ситуація: сьогодні мама дозволила те, що заборонила ще вчора. А завтра, коли дитина скористалася цим дозволом, покарала свого «неслухняного» спадкоємця. Тобто в цьому випадку простежується непослідовність вимог дорослого.
«Неслухняними» можуть здаватися гіперактивні діти, які не завжди можуть контролювати свою поведінку належним чином. І не їх провина, що малюки не можуть відповідати батьківським очікуванням.
А може покарання скасувати взагалі?
Добре б так і зробити, тоді й проблеми б зникли. Але насправді розумне покарання не шкодить, а допомагає дитині. Якщо батьки дотримуються причиново-наслідкових зв’язків (провина – покарання), якщо дитина не відчуває «кордонів» і потребує м’якої корекції, якщо вона робить таке, що загрожує її життю, то, мабуть, без покарань не обійтися.
Чому не можна карати дитину фізично?
Тому що це дуже принизливо. Наприклад, у багатьох світових культурах ляпас вважається приниженням іншої людини. тому що дитина не може відповісти вам тим самим, і в цьому полягає найголовніша несправедливість фізичного покарання.
Тому що, роздаючи «безневинні» ляпаси й стусани мимоволі демонструємо дитині приклад агресивної поведінки, і вже за короткий час вона засвоїть, що бити – це нормально. І якщо вам скаржитимуться, що ваша дитина б’ється в школі або в садку, то претензії ви можете пред’являти тільки до себе.
Головне питання, яке батьки повинні поставити собі: «А що я робитиму завтра, якщо раптом дитина мене не слухатиметься?» Тобто яке покарання я придумаю, щоб дитина була керованою, якщо я сьогодні її відшльопала або била ременем? Адже поступово страх в дитини зміниться на апатію і байдужість.
Не бийте дитину, тому що завтра ви вже не зможете вплинути на її поведінку!
Чи правильно не розмовляти з дитиною, для того щоб її покарати?
Деякі батьки насправді вважають, що краще на дітей не кричати, не бити їх, а на якийсь час позбавити свого спілкування, тобто не розмовляти та взагалі не звертати увагу на дитину.
Неправильно вважати, нібито моральне покарання ранить менше, ніж покарання фізичне. Насправді таку самотність дитина переживає іноді навіть значно яскравіше й сильніше, ніж ляпанець або окрик батька. Спочатку малюк не розуміє, що саме відбувається. Він звертається до мами або до тата, і так відчуваючи гостре відчуття провини. Адже, як правило,діти, які почуваються винними, прагнуть отримати підтримку батьків. І в цей момент дорослі припускаються помилки, позбавляючи малюка своєї підтримки, ніби говорячи: «Тепер ти сам за себе, я тобі не допоможу, розв’язуй ситуацію самостійно». Але як це робити, малюк поки не знає. Він ще розуміє, що потрібно зробити: попросити пробачення, заплакати, склеїти розбиту чашку, піти геть із маминих очей… А батько продовжує мовчати, і поступово малюкові стає страшно, тому що він почувається розгублено. Як же так, мама, найрідніша і найближча людина, раптом не посміхається, не підходить, не розмовляє! Іноді діти навіть відчувають сильний стрес від такого покарання. Вони можуть протестувати, поводитися ще гірше, щоб привернути батьківську увагу. Або починають плакати, щоб мама нарешті зглянулася й вибачила, припинивши бойкотувати. Як правило, у такому випадку дитина не сприймає ваші виховні впливи, забуваючи, за що ж її так жорстоко покарали.
Правила, що допоможуть батькам виховати дитину:
- Покарання не повинне бути частим
Саме часті покарання роблять дитину несприйнятливою до наших спроб її виховати.
- Покарання має бути заслуженим
Це про те, що карати просто «під гарячу руку», «для профілактики» або «за компанію» не лише неправильно, але й шкідливо для дитини.
- Покарання повинне бути зрозумілим
Тобто дитина повинна розуміти, за що саме її покарано. Поясніть їй: я караю тебе, тому що ти … Ми домовлялися з тобою, що в такому випадку ти … (розповідаєте про те, яке покарання тепер набуває чинності).
- Покарання має бути короткочасним
Дитина поки ще не може сприймати занадто «тривале» покарання. І якщо ви позбавляєте її «комп’ютера», телевізора або прогулянки, то не можна робити це на місяць або навіть більше. Поступово малюк забуде, за що саме його покарали, і дивуватиметься, чому це він не гуляє разом із дітьми. Такі тривалі заборони, як правило, порушують не лише діти, але й самі батьки.
- Покарання повинне бути відомим
Дитина повинна знати «правила гри», тобто мама й тато обов’язково мають домовитися про те, що в родині можна, а що – ні, довести це до відома дитини. Так само вони мають повідомити, що ж відбудеться, якщо дитина порушить правила й заборони, тобто якого покарання їй доведеться зазнати.
- Покарання повинне бути чесним
Не можна карати дитину за те, що ви, дорослі, робите самі.
- Покарання має відповідати віку
Наприклад, не можна карати вже дорослу дитину принизливим стоянням у кутку або миттям підлог у всій квартирі.
- Покарань не повинно бути занадто багато
Не можна придумати дитині відразу кілька покарань за одну провину або покарати на дуже тривалий строк. Не можна відкладати покарання: дитина може забути, за що вона покарана, або дуже переживати, очікуючи на покарання.
Немає коментарів:
Дописати коментар